«Живописна дипломатія»

15 листопада 2016 року в холі Інституту міжнародних відносин в рамках проекту ІМВ Hall Art Gallery Евген Чуйков презентував виставку картин "Живописна дипломатія Евгенія та Валерія Чуйкових"

Постійно потрібно просити вибачення, коли доводиться пояснювати красу живопису
(Поль Валері).

  


Саме Природа подарувала Валерієві Чуйкову абсолютний малярський слух: усе побачене, відчуте й задумане тонко переносити на полотно. І цю майстерність із роками він довів до найвищого ступеню артистизму. Звісно, тут спрацювала ще й її величність Генетика, оскільки виріс він у філігранному пейзажному просторі славетного батька, справжнього Майстра – Євгена Чуйкова. Велике щастя занурюватись у їхні світи, де панує «божественна натурниця Природа». Манера живопису батька й сина зовсім різна, проте їх об’єднує те, що природа на їхніх полотнах постає без надуманих умовностей – сонячною й оптимістичною.

  


Роботи Євгена Чуйкова вже давно стали хрестоматійними, оскільки він вважається неперевершеним пейзажистом, для якого робота на пленері була найулюбленішою. У його натурі буяла гра реального світла й тіні. «Золотий Дніпро», «Блакитна лавка», «Осінь на Дніпрі», «Вулиця в Седневі», «Осінь на Полтавщині», «Вечір у Карпатах» - все це безмежні простори його душі на тлі миттєвостей і конкретно – часової обумовленості. Натомість, роботи Валерія мають у своїй основі яскраво виражений музейний колорит. У них відчувається подих «старих майстрів», де все легко й повітряно, проте не покидає відчуття, що лише Майстер знає, чим починається і де закінчується процес творчості. Його «Трафальгарська площа», «Ієрусалим», «Бухта вікінгів» є підтвердженням слів Клода Моне «…як багато потрібно працювати, щоб передати те, що хочу зупинити – «миттєвість»». Свої натюрморти Валерій влучно називає «маленьким життям», натомість, на мою думку, його розмаїття букетів можна назвати «великим життям», оскільки в них наскрізно присутня пластична метафора. Це тріумф вічного життя в поєднанні образів, потужний енергетичний потенціал яких приховано за легкими штрихами. Мазок майже не проглядається, проте з великою силою звучить музика душі й навіть відчувається тонкий аромат. Митець залучає кожного до певного домислення й співучасті. Як на мене – це є найвищим критерієм творчості, якщо художник здатен примусити віртуально домальовувати власне творіння. 

  


У Валерія яскраво виражений ефект «підглядання» за квітами, бо його робота триває доки живе букет, який він сам формує і дбайливо добирає. У всьому цьому й полягає подвійна аналітика роботи митця, яка руйнує ілюзію реального світу по-новому відтворюючи образи на полотні. 

Ця унікальна мистецька збірка представників одного роду, але різних поколінь є сплавом гідності, проникливого розуму, благородства, зовнішньої й внутрішньої краси, духовного й життєвого досвіду та неймовірного таланту. 

Вони є справжніми мандрівними дипломатами України від живопису тому, що ще за радянського часу роботи Євгена Чуйкова були знаними за межами країни, а Валерій хоч і давно вже громадянин світу проте він завжди позиціонує себе як українського художника. Певно, тому він постійно повертається до рідного Києва, де телюричні сили української землі дають йому наснагу й бажання творити.


Текст: Ірина Олійник, канд. філолог. наук, мистецтвознавець

Фото: Дар'я Бєлих (1МП)