Інтерв’ю із завідувачкою кафедри іноземних мов, професоркою Валентиною Дайнеко – про 50 років кафедри, студентів і любов до професії

Яка іноземна мова першою з’явилася у вашому житті?

Ще у шостому класі я чомусь вирішила, що моє життя буде пов’язане з англійською мовою. І досі не можу пояснити, звідки взялося це відчуття. Не було якоїсь особливої любові саме до англійської – я просто відповідально ставилася до всіх предметів. Але десь усередині вже тоді була впевненість: англійська обов’язково стане частиною мого життя.

А ще я дуже хотіла побувати в Ісландії (сміється). Згодом ця мрія здійснилася – мені вдалося там побувати, і ця країна мене справді вразила.

Як Ви обирали свій професійний шлях? Уже тоді знали, що хочете пов’язати життя з іноземними мовами?

Коли настав час вступати до університету, я вже знала, що хочу вивчати іноземні мови. Пам’ятаю, як ми з мамою йшли повз Червоний корпус, і я сказала: «Я хочу навчатися в цьому університеті».

Найбільше я хотіла вступити на перекладацьке відділення. Але в ті роки туди брали лише хлопців. Тож я вступила на романо-германську філологію, французьку я вивчала як другу іноземну. Французькою я й сьогодні читаю, добре розумію її на слух, а от говорити трохи соромлюся. Хоча одного разу, коли загубилася в паризькому метро, довелося набратися сміливості й заговорити (сміється).

А мої, як я кажу, скромні знання французької й сьогодні допомагають у роботі – зокрема, коли доводиться працювати з міжнародними документами французькою мовою та перекладати їх англійською.

Цього року кафедрі іноземних мов – 50 років. Якою Ви пам’ятаєте її на початку?

У 1976 році була створена кафедра іноземних мов. Тоді вона була зовсім невеликою – нас було близько 14 осіб. Працювали ми в Жовтому корпусі університету, на першому поверсі.

Дуже добре пам’ятаю 1991 рік – проголошення незалежності України, референдум. А вже у 1992-му ми переїхали до нинішнього корпусу Інституту.

Це був новий етап. Приміщення потрібно було облаштовувати, багато чого робили фактично з нуля. Але в цьому було особливе відчуття – ми самі створювали простір кафедри. Поступово все облаштовували – так розпочалася нова сторінка в історії кафедри.

А якими Ви пам’ятаєте перших студентів?

Нам надзвичайно пощастило зі студентами. Вони справді хотіли вчитися, а поруч були викладачі, які так само щиро хотіли їх навчити. Мабуть, саме завдяки цьому ми й зростали разом.

Це були здібні, вмотивовані студенти, багато хто вже тоді вирізнявся серйозним ставленням до навчання. Вони задавали високу планку – і для тих, хто приходив після них, і для нас, викладачів.

Коли Ви очолили кафедру, якою хотіли бачити мовну підготовку студентів Інституту?

Для мене було важливо, щоб ми не просто навчали студентів іноземної мови, а постійно вдосконалювали сам підхід до навчання. Ми замислювалися і над тим, чого навчаємо, і над тим, як оцінюємо знання.

Про Болонський процес тоді ще ніхто не говорив, але ми вже намагалися відійти від традиційної системи, коли все вирішував результат іспиту. Враховували роботу студента протягом усього семестру, а до неї додавався результат підсумкового контролю.

Поступово почали переглядати й навчальні програми. До Інституту приходили студенти з хорошим знанням іноземної мови, і я розуміла: продовжувати викладати її лише як загальну дисципліну недостатньо. Вона мала ставати інструментом майбутньої професії.

Саме тоді почала формуватися професійно орієнтована мовна підготовка. Для мене було важливо, щоб наш випускник не просто знав іноземну мову, а впевнено використовував її у своїй професії.

Чим мовна підготовка у Навчально-науковому інституті міжнародних відносин відрізняється від звичайного вивчення іноземної мови?

Передусім тим, що в Інституті іноземна мова від самого початку пов’язана з майбутньою професією студента. Наше завдання – не просто дати знання мови, а навчити використовувати її у професійному середовищі.

Спочатку студент опановує основи мови, але вже з першого курсу поступово з’являється професійна тематика. Навіть підручники для молодших курсів створені з урахуванням спеціальності студентів.

З другого курсу починається системна робота з мовою фаху. Студенти вже мають перші професійні знання, розуміють основні поняття, знайомі з термінологією. І те, що вони вивчають на фахових дисциплінах, поступово стає частиною занять з іноземної мови.

Тобто ми не відокремлюємо мову від спеціальності. Студент одночасно поглиблює професійні знання і вчиться працювати з ними іноземною мовою.

Як із часом розширювалися можливості мовної підготовки студентів Інституту?

Коли ми почали більше уваги приділяти мові фаху, стало зрозуміло, що для такого навчання потрібні й відповідні матеріали. Готових підручників, які враховували б специфіку наших спеціальностей, фактично не було. Тому ми почали створювати їх самі.

Перший наш підручник «Англійська мова в міжнародних документах і дипломатичній кореспонденції» багато студентів і випускників досі пам’ятають за червоною обкладинкою. Потім з’являлися нові видання, нові варіанти. А один із підручників студенти й досі називають просто «бордовим» (сміється).

Так поступово ми створювали власну навчально-методичну базу. Згодом розширювалися й можливості для вивчення мов. Студенти отримали можливість вивчати другу іноземну, а вибір у різні роки був дуже широким – викладали, зокрема, шведську, грецьку та інші мови.

Мовна підготовка була дуже інтенсивною. У певні роки студенти могли мати до десяти пар іноземної мови на тиждень.

Як виникла ідея працювати зі студентами з міжнародними документами мовою оригіналу?

Я міркувала просто: є фахові дисципліни, є документи, які студенти обов’язково вивчають. То чому б не працювати з ними й на заняттях з іноземної мови – мовою оригіналу?

Наприклад, майбутні правники не можуть обійтися без Віденської конвенції 1969 року. Якщо вони працюють із нею на фахових дисциплінах, то мають уміти читати й розуміти її мовою оригіналу. Так міжнародні документи поступово стали важливою частиною мовної підготовки.

Цей підхід я завжди відстоювала. Були пропозиції спростити програму, відмовитися від документів, замінити їх іншими матеріалами. Але я була і залишаюся переконаною: для міжнародника вміння працювати з документом принципово важливе.

Що, на Ваш погляд, найбільше змінило викладання іноземних мов за ці роки?

Передусім змінилися самі підходи до навчання. Коли навчалася я, переважали класичні методи. Сьогодні можливостей незрівнянно більше, передусім завдяки сучасним технологіям.

За кілька секунд можна знайти потрібну інформацію, перекласти текст, отримати готову відповідь. Це значно полегшує навчання, але я бачу в цьому і певний ризик: коли відповідь дістається надто легко, людина не завжди проходить шлях до неї самостійно.

Коли навчалася я, після заняття потрібно було відкрити підручник, ще раз прочитати правило, розібратися, як і чому воно працює. Ти сам доходив до розуміння – і саме ця робота була важливою частиною навчання.

Я зовсім не проти сучасних технологій. Питання в тому, як ними користуватися. Вони мають допомагати думати, а не думати замість тебе. Бо знання з’являється тоді, коли ти сам працюєш із матеріалом і осмислюєш його.

А якими Ви бачите сучасних студентів?

Вони, безумовно, змінилися. Сьогодні студенти, як на мене, амбітніші, значно раніше починають працювати, прагнуть швидше спробувати себе в професії і зрозуміти, чим хочуть займатися далі.

Мені здається, сучасним студентам важливо якомога раніше отримати професійний досвід і зрозуміти, де вони бачать себе після університету.

Так, вони інші. Але й ми були іншими. Змінюються покоління, змінюються обставини, змінюємося ми, викладачі.

Вони не гірші й не кращі. Вони просто інші.

Що для Вас найважливіше у викладанні після стількох років у професії?

Я займаюся справою, якій присвятила все життя, і вона мені досі подобається. Я навіть іноді кажу: на роботі я відпочиваю.

Звісно, фізично викладання може бути непростим – ти стоїш, говориш, постійно працюєш з аудиторією. Але морально я справді відпочиваю. Коли любиш те, що робиш, це дає зовсім інше відчуття від професії.

Що б не відбувалося у твоєму житті, коли заходиш в аудиторію, все особисте має залишитися за дверима. Перед тобою студенти, і в цей момент ти маєш бути з ними.

Мабуть, цього теж навчаєшся з роками – заходити в аудиторію і залишати все зайве за дверима.

Яким, на Ваш погляд, має бути хороший викладач?

Я вважаю: займатися справою, яка тобі не подобається і до якої ти не маєш хисту, – це нечесно щодо самого себе. Професія має приносити радість.

Для викладача це особливо важливо. Від тебе багато залежить: як ти подаси матеріал, чи зможеш зацікавити ним, чи захочуть студенти тебе слухати, думати, ставити запитання.

У цьому сенсі викладач трохи схожий на актора. Перед тобою аудиторія, і твоє завдання – захопити її. Якщо вдалося – значить, ти зміг достукатися до студентів.

Але для цього ти сам маєш любити те, про що говориш. Студенти дуже добре відчувають, коли викладачеві справді цікаво те, що він робить.

Ви цікавитеся мистецтвом. Є художник, творчість якого Вам особливо близька?

Мій улюблений художник – Дієго Веласкес (Diego Velázquez). І хоча його передусім знають як портретиста, особливо мене вражає зовсім інша його робота – «Old Woman Cooking Eggs».

Цій картині вже понад чотири століття, але вона й сьогодні вражає своєю реалістичністю. Дивишся на неї – і здається, ніби білок на пательні згортається просто у тебе на очах. Настільки точно Веласкес передав світло, фактуру, найдрібніші деталі.

Мабуть, саме це мене в ній і захоплює: через стільки століть полотно все одно здається живим.

Професійні знання, іноземні мови – а що ще важливо для міжнародника?

Я завжди кажу студентам: уявіть, що ви працюєте в посольстві. Вас запросили на дипломатичний прийом, виставку чи вернісаж. Ви маєте вміти підтримати розмову – не лише про політику чи міжнародні відносини, а й про мистецтво, літературу, театр, кіно.

І для цього зовсім не потрібно знати все. Оберіть те, що справді вам цікаве – певний напрям у мистецтві, художника, письменника, режисера – і спробуйте розібратися в цьому глибше. Нехай у вас буде тема, про яку ви можете говорити не завченими фразами, а тому, що вона вас справді захоплює.

Міжнародник – це не лише професійні знання і володіння мовами. Це ще й освіченість, широкий кругозір, інтерес до світу і здатність знаходити спільну мову з дуже різними людьми. У міжнародному середовищі це теж частина професії.

Однією з нещодавніх ініціатив кафедри стала освітня програма «Міжнародні відносини і переклад». Чому виникла потреба в такій програмі саме зараз?

Сьогодні, коли Україна рухається до членства в Європейському Союзі, потреба у висококваліфікованих перекладачах особливо зростає.

Саме на підготовку таких фахівців спрямована наша програма. Вона поєднує знання у сфері міжнародних відносин із професійною перекладацькою підготовкою та відповідає вимогам рамки компетентностей European Master’s in Translation (EMT). Ця рамка визначає комплекс компетентностей, необхідних сучасному перекладачеві, та враховує, як змінюється професія під впливом технологій і нових вимог ринку.

Тому для нас було важливо розробити програму, яка відповідатиме сучасним європейським вимогам і водночас даватиме студентам знання та навички, необхідні для професійної роботи в міжнародному середовищі.

За що Ви найбільше цінуєте викладачів своєї кафедри?

Сьогодні кафедра іноземних мов – найбільша в Інституті, вона об’єднує більше 60 викладачів. І для мене важливо, що це не просто велика команда, а люди, які самі ніколи не перестають навчатися.

Викладач іноземної мови не може одного разу здобути знання і зупинитися. Наші викладачі постійно вдосконалюють мову, стажуються, опановують нові методики, стежать за тим, як змінюється професійне середовище.

І для мене дуже важливо, що все це зрештою повертається до студента. Те, чого навчається викладач, він приносить в аудиторію. Мабуть, тому за всі ці роки ми завжди могли пишатися рівнем мовної підготовки наших випускників.

Кафедра сильна тоді, коли сильними є її викладачі. І своїми колегами я справді пишаюся.

Якою Ви хотіли б бачити кафедру в майбутньому?

Мені хотілося б, щоб кафедра розвивалася, зберігаючи те, що формувалося тут десятиліттями, – високі вимоги до мовної підготовки і розуміння того, що іноземна мова для міжнародника є частиною професії.

Але найбільше я хотіла б, щоб більше наших випускників поверталися до нас уже як викладачі. Вони добре знають Інститут, розуміють його особливості, самі пройшли цю школу і можуть передавати її традиції наступним поколінням студентів.

Змінюються технології, програми, підходи до навчання. Але майбутнє кафедри передусім залежить від людей, які зберігатимуть і примножуватимуть її традиції, додаючи до них щось своє.

Продовжіть фразу: «Іноземна мова для міжнародника – це…»

…набагато більше, ніж професійний інструмент. Є відомий вислів: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Для міжнародника це особливо важливо. Кожна нова мова відкриває іншу культуру, інший спосіб мислення, дає можливість краще розуміти людей і країни, з якими ти працюєш.

Тому я завжди кажу студентам: що більше мов ви знаєте, то ширшим стає ваш світ.