Історії випускників ННІМВ: Юрій Руденко, керівник гуманітарних програм у Дніпровському офісі ЮНІСЕФ

У 2007 році Юрій закінчив Навчально-науковий інститут міжнародних відносин за спеціальністю «Міжнародне право». Після багатьох років адвокатської практики обрав новий напрям – гуманітарну роботу в системі ООН.

Поговорили про те, як освіта в Інституті сформувала його спосіб мислення, які знання й навички важливі в роботі Юрія та чому перший професійний вибір не обов’язково має бути остаточним.

Юрію, чим Ви займаєтеся зараз і що найбільше подобається у Вашій роботі?

Зараз я працюю в Дніпровському офісі Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), зона відповідальності якого охоплює Дніпропетровську, Запорізьку та Донецьку області.

Робота нашої команди спрямована на забезпечення доступу дітей до освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг, відновлення критичної інфраструктури постраждалих від війни громад, реалізацію молодіжних програм та інших ініціатив із відновлення. У ЮНІСЕФ ми переконані, що кожна дитина має право зростати в сімейному оточенні, бути захищеною та мати всі необхідні умови для повноцінного розвитку.

Найбільше мені подобається бачити конкретні результати спільних зусиль. Коли лікарня отримує автономне електроживлення, діти повертаються до безпечного навчання, а в містах відновлюється стабільне водопостачання, особливо відчуваєш сенс своєї роботи.

Окремо хочу сказати про людей. У гуманітарній сфері я зустрів багато професіоналів – небайдужих і відданих своїй справі. Дуже ціную можливість працювати разом із ними.

Як розпочинався та розвивався Ваш професійний шлях після закінчення Інституту?

Після закінчення Інституту я обрав юридичну практику. Багато років працював адвокатом у рідному Києві, спеціалізувався переважно на вирішенні комерційних спорів і захисті інтересів юридичних осіб. Серед моїх клієнтів були міжнародні компанії та великий український бізнес.

Це була цікава й насичена кар’єра, яка дала мені значний досвід переговорів, ухвалення рішень і роботи у складних, часто конфліктних ситуаціях.

Повномасштабне вторгнення у 2022 році змінило життя країни та мої особисті пріоритети. Я вирішив змінити професійний напрям і долучився до гуманітарної роботи.

Спочатку очолював Дніпровський офіс Міжнародної організації з міграції (МОМ), Агентства ООН з питань міграції. У 2024 році приєднався до команди ЮНІСЕФ у Дніпрі на посаді керівника гуманітарних програм.

На перший погляд, між адвокатською практикою та гуманітарною діяльністю небагато спільного. Та згодом я зрозумів, наскільки корисними в моїй теперішній роботі є навички, здобуті за роки юридичної практики.

Чому свого часу Ви обрали Навчально-науковий інститут міжнародних відносин?

Мене завжди цікавили міжнародні відносини, історія та політика. Я хотів здобути освіту, яка відкривала б різні професійні шляхи й давала широке розуміння того, як працюють держава, суспільство та міжнародні інституції.

Саме таким місцем я бачив Навчально-науковий інститут міжнародних відносин – із високими академічними стандартами, досвідченими викладачами та особливим середовищем студентів, які прагнули більшого.

Як навчання в Інституті вплинуло на Ваш професійний шлях?

Переконаний, що головна цінність освіти в Інституті – у способі мислення, який вона формує. Знання із часом можуть застарівати, а вміння аналізувати складні питання, критично оцінювати інформацію, аргументувати власну позицію та розглядати проблеми з різних поглядів залишаються важливими.

Не менш цінними стали знання іноземних мов і навички комунікації, здобуті під час навчання. Без них важко уявити роботу в міжнародній організації.

Після випуску я багато років працював у сфері комерційного права. А коли перейшов до системи ООН, особливого значення набув міжнародний аспект моєї освіти.

Які моменти студентського життя Вам найбільше запам’яталися і чому?

Студентські роки назавжди залишаться для мене та моїх однокурсників одним із найвеселіших і найцікавіших періодів життя. З багатьма з них ми й досі підтримуємо теплі дружні стосунки.

Особливе місце в цих спогадах посідають наші викладачі. З великою вдячністю згадую, зокрема, Василя Івановича Кисіля, Олександра Вікторовича Задорожнього, Миколу Миколайовича Гнатовського, Анатолія Степановича Довгерта, Ігоря Миколайовича Забару, Бориса Івановича Кучера, Всеволода Всеволодовича Мицика, Сергія Юрійовича Козьякова, Віктора Ярославовича Калакуру, Геннадія Артуровича Цірата, Валентина Миколайовича Хоніна, Богдана Михайловича Криволапова, Ольгу Володимирівну Гончарук, Олену Миколаївну Лисенко, Аллу Леонідівну Федорову, Олександра Юрійовича Серьогіна, Вадима Вікторовича Попка, Олександра Миколайовича Бирюкова та Павла Миколайовича Ігнатьєва.

Упевнений, що їхні лекції та семінари запам’яталися не лише мені – і знаннями, якими вони ділилися, і тією особливою атмосферою, яку створювали на заняттях.

Яким своїм професійним досягненням Ви найбільше пишаєтеся?

Мабуть, найбільше пишаюся тим, що наважився кардинально змінити професійний шлях. Після багатьох років юридичної практики, маючи досвід, професійну репутацію та звичний спосіб життя, непросто починати фактично з нуля в новій сфері й новому місті.

Тепер розумію, що це було правильне рішення. Можливість працювати в міжнародній команді, яка щодня підтримує постраждалих від війни в Україні дітей і сім’ї, для мене важливіша за будь-який окремий проєкт, посаду чи формальне кар’єрне досягнення.

Які спогади про студентські роки для Вас особливо важливі?

З особливою вдячністю згадую слова покійного Василя Івановича Кисіля: «Право – це передусім мистецтво добра та справедливості». Обираючи професійну спеціалізацію, я керувався саме цим принципом і досі спираюся на нього в роботі.

З теплотою згадую друзів, із якими ми проводили стільки часу разом. Чимало з них залишилися в Інституті викладачами й тепер розповідають новим поколінням студентів історії про наші тодішні пригоди.

На наші студентські роки припала й Помаранчева революція. Разом з усією країною ми виходили на демонстрації на захист демократичних цінностей і права на чесні вибори. Це був особливий час: ми не лише вивчали міжнародне право, державу й демократію в аудиторіях, а й самі були учасниками історичних подій.

Що б Ви порадили студентам ННІМВ, які роблять перші професійні кроки?

Не сприймайте свій перший професійний вибір як остаточний. Світ швидко змінюється, і через п’ятнадцять років ви можете працювати у сфері, про яку зараз навіть не замислюєтеся.

Не бійтеся змінювати напрям, вчитися нового й виходити за межі звичного. Водночас розвивайте критичне мислення й комунікаційні навички, вивчайте мови та вчіться брати відповідальність за власні рішення. Усе це залишається важливим незалежно від професії.

І ще: не вимірюйте успіх лише посадою, заробітком чи статусом. Із часом розуміння того, що робить вашу роботу важливою, може суттєво змінитися. Прагніть, щоб її результатом були зміни на краще. Професійний шлях може змінюватися, а цінності, якими ви керуєтеся, залишаються.